Принцип тренувань заснований на ефект суперкомпенсації. Суперкомпенсація та відставлений тренувальний ефект є принципово різними явищами. Суперкомпенсація є терміновою і швидко проходить адаптаційну реакцію нейрогуморального характеру захисного типу, а відставлений тренувальний ефект – стійку реакцію довготривалої адаптації.

На жаль, багато фахівців не роблять відмінностей між цими явищами, припускаючи серйозної методологічної помилки. Відомий американський фахівець Ернст Магліско у своїй фундаментальній праці Swimming fastest (Maglischo, 2003) наводить явно помилкову схему (мал.), запозичену з книги Тедора Бомпи (Вітра, 1999). На цьому малюнку Бомпа спотворив результати робіт Н. Н. Яковлєва, помилково ув’язавши криву, що відображає реакцію на одноразове виснажливе навантаження, зі структурою чотиритижневого мезоцикла.

Малюнок – Теорія суперкомпенсації Яковлєва (Вотра, 1999)

Тут є кілька важливих помилок. По-перше, протягом другого і третього мікроциклів з максимальним навантаженням вся тренувальна робота повинна виконуватися не в стані глибокої втоми, а в стані високої готовності до виконання програм тренувальних занять, чому сприяє раціональне чергування занять різної переважної спрямованості, оптимальна побудова програм окремих занять, широке використання малоінтенсивної роботи відновлювального характеру, різноманітних фізіотерапевтичних процедур, спеціальних дієт. При раціонально побудованому тренуванні ні про яку втому, що носить хронічний характер, не може бути мови. Протягом ударних мікроциклів має місце багаторазова керована зміна процесів стомлення та відновлення як реакцій на навантаження тренувальних занять. У цьому втома одна із стимулів у розвиток адаптаційних реакцій, а відновлення забезпечує високу готовність спортсмена до виконання програм чергових занять. По-друге, як добре відомо з робіт Н. Н. Яковлєва та багатьох інших фахівців, явище суперкомпенсації проявляється виключно у концентрації запасів макроергів у м’язах, в основному глікогену, і ніяк не поширюється на безліч інших не менш важливих реакцій та компонентів підготовленості. Більше того, навіть щодо суперкомпенсації глікогену — захисної реакції на вичерпання його запасів внаслідок виснажливих навантажень — не можна говорити як про стабільну реакцію, яка не залежить від рівня підготовленості спортсменів. Явно виражена суперкомпенсація м’язового глікогену після навантажень, що призводять до виснаження його запасів, характерна для нетренованих людей, які систематично не переносять таких навантажень. Що ж до спортсменів високої кваліфікації, добре адаптованих до роботи, що призводить до вичерпання глікогенних запасів м’язів, то вони мають великі навантаження.

Відповідної спрямованості призводить або відновлення запасів глікогену до доробочому рівню, або його несуттєвому перевищенню. По-третє, раціонально побудовані мезоцикли з ефективними стимулюючими та відновлювальними складовими дійсно призводять до підвищення функціональних можливостей до початку чергового мезоциклу. Однак цей підвищений рівень підготовленості є не реакцією суперкомпенсації глікогену, запаси якого вже були відновлені протягом двох-трьох днів відновлювального мікроциклу, а наслідком значно важливішої та складнішої комплексної адаптаційної реакції, яка позначається як відставлений тренувальний ефект і проявляється у широкому спектрі змін, що стосуються до техніко-тактичної, фізичної та психологічної підготовленості спортсмена. Ці зміни є відображенням прояву довготривалої адаптації та жодного відношення до явища суперкомпенсації не мають.

Звичайно, при плануванні навантажень мезоциклу можна забезпечити розвиток реакцій організму спортсмена і в повній відповідності до кривої, рекомендованої Бомпою. Однак для цього вже в першому мікроциклі необхідно планувати надмірні тренувальні навантаження, що призводять до важкої сумарної втоми. У цьому випадку навантаження другого і третього мікроциклів будуть виконуватися при зниженому рівні функціональних можливостей, важкому психологічному стані, низькій якості виконання тренувальних програм і, зрештою, призводити до перевтоми. Підсумком такого тренування з високою ймовірністю стане не наявність суперкомпенсації, а розвиток перевтоми, а при неодноразовому застосуванні такої схеми та перетренованості, що може вимагати не тільки корекції тренувального процесу у бік різкого зниження навантажень, а й медичного втручання. (Платонов, 2015)